Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст.

Начало книги

Упорядники висловлюють щиру подяку за допомогу й підтримку в створенні книжки пані Регіні Ангут-Фрам, пані Діані Клочко, яка є співавторкою ідеї антології, а також Катерині Міщенко, Марку Бєлорусцю, Євгенії Бєлорусець і Олександрі Григоренко за цікаві дискусії й поради.

У «Попелюшці» за версією братів Ґрімм розв’язок драми невпізнавання істинної сутності — обирання справжньої нареченої Принца з-поміж трьох дівчат — покладено на голубок. Вони спочатку вказують нареченому на втяті ноги й закривавлені панчохи мачушиних дочок, а після вінчання ще й видзьобують лиходійкам очі, утверджуючи в такий спосіб існування виняткового й кривавого права вищої справедливості. Безгрішні птиці-месниці постають міметичним продовженням померлої матері Попелюшки, а відтак Потойбіччя й глибин роду, котрі в такий спосіб проголошують свою присутність у сучасності.

У вірші Керстін Гензель «Температурна крива» 1991 року також з’являється голубка, яка своїм польотом прокреслює криву температури колективної ліричної героїні — «дівчаток у попелі», що не можуть прийти до тями. У світі після свята всі виходи перекрито, а якісь «вони» допитують, «як ми / Почуваємося, кладуть свої холодні долоні / На наші холодні чола: винними / Може?». Прискіплива перевірка всього тіла вказує, що все начебто «в нормі». Проте істиною цього розгубленого колективного тіла постає невиявлена й (певний час) непроявлена лихоманка, що білою голубкою прорікає: «У ЧЕРЕВИЧКУ КРОВ». Попелюшка-НДР (а в колективному уявному 1990-х НДР мала винятково жіночу ідентичність з усіма ознаками «не-(до)-чоловічості») після ейфорії Повороту відкриває себе заново: щоб втрапити у формат «правильної» принцеси, вона мусила втяти свою ідентичність, аби отямитися в холодних обіймах Прокруста: «І програвати треба вміти, — каже принц» (К. Гензель).

Читать дальше →