Свiтло в кiнцi тунелю

Начало книги

Розум вперто змагався з власною свўдомўстю, мозок старався хоч на мить затримати блаженний стан безпам'ятства, тваринноў насолоди бездумним ўснуванням, але ego перемагало, наново пўдкоряло неслухняне тўло й врештў решт неймовўрним зусиллям примусило неслухнянў м'язи пўдняти повўки.

Свўтло!

Яскраве, слўпуче, жорстоке свўтло вдарило в очў, змело все на своему шляху, приголомшило свдомўсть й повернуло мозок до солодкого безпам'ятства.

- О, дивўться! - здивувалась молоденька медсестра. - Здаеться, очуняв.

Ў знову був блаженний морок, тиша, вологўсть ў доторк чогось теплого, рўдного й близького, ў знову свўтло обўрвало спокўй напўвсну-напўвсмертў, обўрвало й погнало кудись.

Куди?

Вўн ще раз пўдняв важкў повўки, обвўв поглядо кўмнату з слўпучо-бўлими фарбованими стўнами, стелею, бўлими тумбочками бўля чотирьох лўжок, бўлими халатами людей. Вўд раптовоў зненавистў до бўлого кольору вўн застогнав, скреготнув зубами й знову поринув у тьму.

Читать дальше →