Друга вежа

Начало книги

Полювання не вдалось.

Мисливець повернувся злий, голодний й перемазаний в якусь смердючу багнюку. Анў шматку якогось харчу не лишилось, й вся родина могла хўба що пўдперезатись мўцнўше.

Сонце сўдало, старий з двома онуками все ближче присувались до невелико? пересувно? пўчки; жўнки засўли, як завжди, трохи далў й неголосно сперечались за якесь шмаття, а мисливець мовчки, злостиво й роздратовано шлўфував стрўли.

Онуки то сидўли спокўйно, то починали бешкетувати, один спробував-був причепитись до батька - через хвилину обом жўнкам довелось разом його втўшати.

- Не лўзь до батька, - на диво синхронно примовляли вони. - Батьковў сьогоднў не пощастило, бачиш, ходив до ве... до самого вечора, й нўчого не принўс, не чўпай його, пўди краще до дўда, хай вўн казку розкаже, тўльки близкь до печў не сўдай, погано буде...

Сонце спустилось ще нижче, снўг уже не рипўв, а тихенько потрўскував, з лўсу час вўд часу чулось рипўння дерев, що трўскались вўд морозу, й темна тўнь Вежў вўдходила все далў й далў по своему споконвўчному колу.

Читать дальше →