Дитя песиголовців

Начало книги

Коли прийшла стара, була ніч — глуха, мертва. Дві хати ще тліли, і от вона вийшла з диму та полум’я між ними, волосся її було сивим, шкіра — сірою, з очей сочився гній. Одіж на ній була білою, з бірюзовими та сердоліковими вставками, — й ані сажа, ані бруд не заплямили її. Простувала стара нечутно, але в лівій руці несла дзвіночок, звичайний, глиняний, час від часу вона струшувала ним — і тоді лунало тихе, мелодійне постукування.

Вони спершу не повірили своїм очам, перезирнулися. Попередні дні видалися непростими. Взвод потрапив у пастку, довелося відступати, на хвості в них висіли місцеві з банди «Худих гулів». Потім у тому клятому селищі Сантехнік підхопив заразу, коли це стало ясно, уже були інфіковані Пінгвін, Махорка, Нарвал, Гвинт та Гриб. На додачу ще мусили дбати про врятованих дітей — хлопчик не хотів ані їсти, ані пити, просто сидів із великим пальцем у роті, а дівчинка розгойдувалася з боку в бік і повторювала: «Йахайахайахайаха…».

Читать дальше →