Євгеній Онєгін

Начало книги

Зітхать і думку берегти:

«Коли ж візьмуть тебе чорти!»

II

Так у пилюці, на поштових

Гадав гульвіса молодий,

Що з волі Зевса прав спадкових

Набрав по всій рідні своїй.

Людмили друзі та Руслана!

З героєм нашого романа

Без передмов, у цей же час

Дозвольте познайомить вас.

Онєгін,— друг мій, я зазначу,—

Родивсь на берегах Неви,

Де народились, може, й ви,

Чи вславилися, мій читачу.

Гуляв і я там в давні дні:

Та північ вадила мені1.

III

Служивши чесно, без пороку,

З боргів покійник батько жив,

Три бали він давав щороку

І все за вітром розпустив.

Життя Онєгіну сприяло:

Madame його гляділа дбало,

А там Monsieur узяв до рук,—

І всім на втіху ріс малюк.

Monsieur l'Abbe, француз убогий,

Щоб хлопчик сил не витрачав,

Всього, жартуючи, навчав,

В моралі був не дуже строгий,

Так-сяк за пустощі корив

І в Літній сад гулять водив.

IV

Коли ж юнацьких літ бурхливих

Прийшла Євгенію пора,

Пора надій і мук щасливих,

Француза прогнано з двора.

Дістав Онєгін мій свободу,

Читать дальше →