Спалене літо

Начало книги

Щось змінилося. Вже все інакше, як вчора. літо раптом стало кінцем літа. дощ, зовсім не літній, а дрібно-вітряний, закінчиться, здається, вже восени, і нерівності кори каштанів — як химерні русла дощових річечок. Перегородивши таке русло пальцем, я не спинив води — вона знайшла іншу дорогу.

Але я впіймаю цю осінь. Вона не вивернеться від мене. Я відчув її ще на початку літа. Тоді було літо сухості. Адже у літі багато літ. Тепер тяжко сказати — що я відчув. Але я казав — осінь вже незабаром, вона вже десь тут, хоч її трошки.

Мені відповідали: звичайно, осінь незабаром, але хай мине літо: будеш мати осінь. А я знов — осінь можна мати і влітку. Найскмнівніше — цей період літа, коли не знаєш вранці, чи почалося вже щось зовсім інше. Сьогодні, здається, почалося.

Існує мислення, неможливе без запахів. Або: існує мислення, чиїми категоріями є запахи. Або: є такий тип мислення, де думка — запах, запах — думка. Якщо є таке мислення — запашне мислення — мусить бути десь філософія, для якої запах — категорія і положення. От і сніп божого деревця, що пролежав цілий рік на шафі, пахнув лиш порохом, раптом знову вернувся до свого власного запаху. Або: одного ранку (це сьогодні)

Читать дальше →