Вбивці на борту

Начало книги

Література XIX сторіччя спиралась на річ, предмет; література віку XX — на документ, факт. Це, зрозуміло, не закон, не математична формула, а лише одна з багатьох тенденцій, проте тенденцій помітних. Романи XIX сторіччя часто-густо лущали від надміру відтвореної в них матерії, навіть загрожували (у деяких натуралістів) перетворитися на реєстр, опис, амбарну книгу епохи. XX сторіччя, здавалося б, дедалі менше звіряється на роман, художній вимисел, фантазію. «Автентичні» історії з життя бушменів або дельфінів, розповіді «бувальців», репортажі з місця подій, мемуари колишніх генералів, колишніх кінозірок, колишніх міжнародних шпигунів — усе це нібито витискає з книжкових ринків (так, принаймні, твердять статистики) повісті, новели, вірші, одне слово — «белетристику»… У кожному разі, «документальне», «автентичне» читають сьогодні охоче; далебі, охочіше, ніж будь-коли раніше.

Світ стомився — пояснює дехто з критиків — від «модерну» 20-х — 50-х років, тобто, від нестримності формального експериментаторства, від хворобливих химер суб'єктивної письменницької свідомості; і літератора, і читача однаковою мірою вабить до чогось тривкого, певного. У цьому поясненні щось є, але побоююсь, що воно надто категоричне. По-перше, автори найекспериментальніших творів XX сторіччя (наприклад, Джойс в «Уліссі» або Деблін у «Берлін-Александрплац») якимось незбагненним чином ухитрялись поєднувати свою конструктивістську фантазію з документальністю; тож прихильність до факту сама по собі — ще не ліки від «модерну». По-друге, «голий факт» — це, принагідно, такий же спосіб утечі від дійсності, як і суб'єктивістські химери. Адже фактом таким можна заслонитися і від узагальнення, і від пояснення того, що відбувається.

Читать дальше →