В чужому пір’ю

Начало книги

Левада над струмком. Квіти стоять півколом: праворуч — Лелія й Дзвіночок, ліворуч — Фіалка й Братчик. Перед ними, посередині, Рожа. Ранок. Левада купається в сонячному сяйві.

Квіточки-сестрички, що то за новина,

Що сумна вся наша прекрасна долина?

Сумують всі пташки, пісень не співають.

Не знаєте, сестри, яку журбу мають?

Як я умивалась на зорі росою,

Синички казали помежи собою,

Що одна синичка від них відреклася,

Зняла своє пір’я, в чуже одяглася,

І своє гніздечко залишити хоче,

В чужину летіти, десь у світ за очі.

О, я би ніколи того не зробила,

Рідну свою землю я б не залишила.

І я — ні!

І я — ні!

Я також — ні!

Нема ніде краще, ніде веселіше,

Бо ніде не гріє сонечко миліше.

Ніде не шумить так білая берізка,

Не журчить потічок, чистенький, як слізка!

Якби мене взяли в далеку чужину,

Зів’яв би я, знидів, з туги б там загинув.

І я так!

І я так!

Я цього не знаю,

Чому наймиліше всім у ріднім краю?

Не знаєш? Чи пісню вже тую забула,

Читать дальше →