Верхи на крадених конях

Начало книги

Ранній листопад. Дев’ята година. У шибку добиваються синички. Ударяючись об скло, вони то очманіло кудись летять, то падають у свіжий сніг, де трохи пововтузяться, та й здіймуться в повітря. Хтозна, чи є в мене те, чого їм хочеться. Я дивлюся у вікно на ліс. Понад деревами в бік озера тягнеться червоний промінь світла. Розходжується вітер. Мені видно брижі на воді.

Тепер я живу тут, у маленькому будиночку біля озера, далеко на сході країни. В озеро впадає річка. Вона невеличка, і трохи міліє посеред літа, але навесні й восени чиста й повновода, і в ній водиться форель. Я її навіть ловив. Гирло річки — всього за кількасот метрів звідси. Мені його заледве видно з кухонного вікна, коли берези скидають листя. Як нині, в листопаді. Коло річки стоїть хатина, я бачу, чи горить у ній світло, як виходжу на ґанок. Там живе чоловік, напевно, старший за мене. Таким він мені здається. Але, може, це тому, що я не знаю, скільки років можна дати мені самому, а може, життя було до нього жорстокіше, ніж до мене. Цього я звідси не бачу. У нього є пес, брунатний коллі.

Читать дальше →