Дівчина з ведмедиком [Роман]. Болотяна Лукроза [Оповідання та нариси]

Начало книги

Інтелектуальну й мистецьку біографію Віктора Петрова-Домонтовича можна вважати унікальною. Адже покоління двадцятих років проголосило свою відданість ідеям модернізації української культури, оновлення художніх, стильових засад і принципів. Від письменника вже не вимагалося служіння якимсь утилітарним політичним, ідеологічним завданням, справі визволення рідного народу тощо. Мистецтво мало взоруватися лише на засади краси й естетичної досконалості. Проте невдовзі тоталітарний режим поставив діячів культури перед жорстким вибором між роллю прислужника цього режиму — чи його жертви. Зрештою, перші здебільшого так само не змогли уникнути трагічної загибелі, як і другі, а слухняне продукування гімнів у будь-якому разі означало знищення коли не особи, то творчої індивідуальності.

Віктор Домонтович, чи не найпослідовніший український модерніст, не став ані колаборантом, ані жертвою, і його творчість двадцятих-сорокових років не має нічого спільного з соціалістичним реалізмом. Одним з улюблених його жанрів була романізована біографія, і саме життя цього письменника могло б стати блискучим сюжетом біографічного роману. Причому в особистій долі відбилися чи не всі основні колізії, які акцентуються в його прозі. Людина на рубежі епох, на середохресті різних культурних орієнтацій, людина кризової доби, котрій, як зізнається одна з героїнь Домонтовича, навіть подобається ходити по канату. Парадоксальність стає майже що життєвим і творчим принципом. Талановитий і різнобічний учений, незрівнянний ерудит, один з найяскравіших українських інтелектуалів XX сторіччя, Домонтович, однак, у своїх романах демонструє обмеженість і несамодостатність інтелектуального пошуку й раціонального знання, розкриває ірраціональність історії й людської поведінки.

Читать дальше →