Клуб Дюма, або Тінь Рішельє

Начало книги

Спалах світла відбив тінь повішеного на стіну. Він нерухомо звисав із лампи всередині салону, й поки фотограф обходив навколо нього з піднятою камерою, тінь, яку відкидав труп, послідовно ковзала по картинах, вітринах із порцеляною, полицях із книжками, шторах, розтулених над великими вікнами, за якими лопотів дощ.

Слідчий був молодий. Він мав рідке волосся, розкошлане й вогке, як і плащ, який він досі тримав на плечах, поки диктував інформацію секретареві. А той сидів на канапі й друкував за ним слова на портативній машинці, що стояла на стільці. Монотонний голос слідчого та неголосні коментарі поліцейських, які ходили по помешканню, лунали під клацання клавішів:

— …піжама, а поверх неї халат. Пояс від халата використаний для зашморгу. Руки трупа зв'язані попереду краваткою. Ліва нога взута в пантофлю, а права боса…

Слідчий доторкнувся до взутої ноги трупа, й тіло повільно обернулося на тугому шовковому шнурі, що з'єднував шию з гаком, до якого кріпилася лампа. Рух відбувався зліва направо, а потім у зворотному напрямку тіло обернулося на дуже коротку відстань, аж поки знову зупинилося в попередній позі, наче стрілка компаса, яка якщо коли й відхиляється від північного напрямку, то на дуже коротку відстань. Одвернувшись від трупа, слідчий нахилився до поліцейського в однострої, який шукав на підлозі відбитки пальців. На підлозі лежав розбитий глек і книжка, розкрита на сторінці, де текст було підкреслено червоним олівцем. Книжка була старим примірником «Віконта де Бражелона», дешевим виданням, оправленим у тканину. Нахилившись через плече агента, слідчий прочитав підкреслені червоним олівцем рядки.

Читать дальше →