Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокрилівського лісу

Начало книги

— Софійко, гайда з нами! — Дмитрик, упираючись палицями, зробив кілька незграбних скрипучих кроків. Готувавсь укотре пошелестіти лижнею зі стрімкої сліпучої гори вслід за однокласниками.

— Я пас! — задихано відповіла дівчинка й знеможено плюхнулась на засніженого плаского валуна. Цей камінь — точно мов канапа: над «сидінням» здіймається висока й полога кам’яна стіна — «спинка». Зіпрись — і спостерігай. Ух! Більше немає сил! З’їжджати захопливо, та видиратись назад… Який спритний цей Дмитрик! Летить, обминаючи перепони, як справжній лижник!

І місця тут гарнющі! Над головою — старі покручені дерева, попереду — білий простір, збоку, глибоко внизу, серпанком сріблиться Кам’янка, а ген за лісом новорічною підковою ліниво іскриться на сонці Вишнопіль…

Розпашілі долоні вбирали снігову прохолоду, а вказівний палець мимоволі черкав по неторканій білизні розмашисті літери. «Дмитро», — проступило на білій стіні. Ой, що це? Рука соромливо змела написане, і палець із новим завзяттям виводить: «Вадим».

Читать дальше →