Таємниця галицького Версалю

Начало книги

Великий чорний птах виринає нізвідки й штовхає Землю в морок невідомості… Час — її слуга й мірило — субстанція, про яку знають усе й нічого, ходить за нею по вічному колу й намотує химерний кокон з істот, подій… Це для нас вони загадкові, жахливі, неймовірні, добрі… Але там, у вселенському хронографі, вони — безпристрасні відтинки кокона… Довга ніч людського пізнання… Світло згасає, з’являється знову. Де є ти? Темрява чорного птаха вивчена краще, ніж ми самі. Змінюєшся ти й світ навколо… Та ти теж усередині кокона, а ще там твої предки… І сам ти — і світло, і темрява… і ти — володар часу, бо ти — володар знань. Відмотай нитку кокона: люди, події — не ти… Але все ж ти…

Холодному квітню 1771 року аж ніяк не пасувало називатися квітнем, і сталеві води Західного Бугу раз у раз широкими хвилями виносили крижаний подих на розмиті піщані береги поблизу Кристинополя. Бендюзький мірошник Міхалко, мерзлякувато ховаючи руки в латану-перелатану бунду[1], обходив свою млинівку[2]: водний рукав від Бугу незрозуміло зменшив потік води, і жорна йшли натужно, наче стара беззуба кобила під гору.

Читать дальше →