Віщий сон

Начало книги

Клавдії Яківні приснився віщий сон. Вона зробила цей висновок, коли, прокинувшись, пригадала всі подробиці і добре їх обмізкувала.

Лежала тихо, боялась навіть ворухнутися, щоб не розвіяти нічні чари, не відігнати згустілу навколо себе енергетику. Лише в уяві швидко прокручувала побачені уві сні перипетії. У цих спогадах зупиняла увагу на наймиліших деталях, ретельніше розглядала те, що ледь промайнуло, залишивши нечіткі відчуття чогось солодкого і тривожного водночас. Витоки, які могли призвести до такого поєднання, вона і намагалася нащупати.

Але, чим більше зосереджувалась на спомині розумом, тим далі відходила від неї аура сну, його емоційне забарвлення, тим реальніше пробивалося розуміння того, що то не було реальне життя, то не було насправді, того — нема, відшуміло назавжди.

Вона ще хапалась за розвіяні враження, хотіла втримати біля себе, зберегти дороге видіння, його примарну дійсність, яка сколихнула її своєю оманою. Але цільність і повнота пережитого у спраглих мареннях підсвідомості пропали разом з залишками зів’ялості. Ранок наповнював бадьорістю і безжально карбував сьогоднішню правду: сама, одна. І хоч як гірко від розуміння того не було, а світла стихія сну, якась блаженна машкара свята не відпускали душу. Чогось чекалося. Невиразні пророчі образи тримали в напруженні: ось вони, її останні обрії, незабаром вона наблизиться до них. Смуток, смуток…

Читать дальше →