Льонтом. Дороги і люди

Начало книги

У дорозі мені бракувало давніх друзів. Думав, як повернуся, відразу підемо на пиво й пробалакаємо до пізньої ночі. Зустрічалися з того часу багато, але про мандри я майже не згадував. Взагалі розповідати не хочеться. Може, трохи, але не так, як здавалось раніше. А що я скажу? «Як там та Азія?» — запитають. Ну а я в двох словах — так і так. І ніяк! Бо нічого не зрозуміло. «Люди бідують, президент не вступиться, поки не вмре, дині солодкі, а м’ясо дешеве, тільки тягне мене до нашої кухні». Нічого цікавого. Марко Поло давно не на часі. Бери, відкривай Вікіпедію — маєш! Або ще краще: «І як з’їздили?» — «Та добре». — «О, молодці, відпочили, так тримати!»

З письмом інакше, бо це я спершу для себе все вибудовую. Це не лінива відповідь, навмисне скорочена до двох речень, бо ж запитали для ввічливості. До написаного я нікого мимоволі не змушую. Не треба слухати, скільки оповідач вимагає. Я б вимагав багато, а так — читатимуть, хто собі сам захоче й коли захоче. Воля ваша.

Читать дальше →