Маленькі чоловіки

Начало книги

– Скажіть, будь ласка, сер, це Пламфілд? – запитав маленький обідранець у людини, що відчинила ворота, біля яких він вийшов з омнібуса.

– Так, – відповів той. – Від кого ви?

– Від пана Лоуренса. У мене є лист до леді.

– Дуже добре. Йдіть до будинку й віддайте їй листа. Вона подбає про вас, юначе.

Чоловік говорив доброзичливо, тож хлопчик, підбадьорений його приязними словами, рушив широкою алеєю. Крізь легкий серпанок теплого весняного дощу, що падав на молоду траву та покриті бруньками дерева, Нет побачив прямо перед собою велику квадратну будівлю з широкими вхідними сходами та яскраво освітленими вікнами. Ні штори, ні віконниці не могли приховати цього веселого світла. Перш ніж Нет зважився подзвонити, він прислухався до веселого гулу дитячих голосів і з сумом вирішив, що таке світле, затишне й вочевидь тепле помешкання, мабуть, не для таких безхатченків, як він.

«Сподіваюся, що леді подбає про мене», – подумав хлопчик і боязко стукнув великим бронзовим молотком у вигляді голови грифа.

Читать дальше →