В оборону хліба

Начало книги

В ОБОРОНУ ХЛІБАЮначе мій, чиєїсь мами сину,Зодягнений на джинсовий мотив,—Я вже завмер, коли ти... півхлібини«В дев'ятку» натреновано вгатив!Солоним потом заливає спину...Футбол, як бачиш,— не солодка гра!Перепочинь. Та поговорим, сину.Бо є про що. І — вже давно пора.Я просто, не домішуючи меду,Скажу:коли ти замахнувсь ривкомУдарить хліб,твоя весела кедаМені під серце влучила носком.Ти вдарив так,що потемніло в оці,І по державні крайні рубежіУ всіх, що пухли в сорок шостім році,Від жаху похолонуло в душі.І у батьків, які на полі ратнімДілили хліб, мов долю у бою,Відкрилися старі солдатські рани,І заболіли в смерті на краю.І в матерів, коли ти через лукиКотив хлібину, як футбольний м'яч,Так застогнали, затужили руки,Немов по них ти потоптавсь навскач.Ми всі із хліба виростали, сину,Із праці себто — чуда із чудес,—Яка нас охрестила на Людину,Піднявши з чотирьох до піднебесь.Нас кликав хліб на добре, чесне ділоДо братнього, трудящого коша.Ми в нім шануємо не тільки тіло,У нім народна світиться душа.І я тобі сказати чесно мушу:Ти можеш лущить м'яч, немов горох,Але коли вже замахнувсь на душу,—Дивись, щоб не спіткнувсь... на чотирьох!***ВИБІРНад штормом, над шабельним зблиском,Над леготом теплим в житахГойдається вічна колискаМаятником Життя.Життю - ні кінця, ні начала.І вічно по колу землі:Комусь - лебеді від'ячали,Комусь - ще сурмлять журавлі.Один передбачливо очіПрикрив ще за крок від межі,Ввійшовши клітиною ночіТихенько: чи жив, чи й не жив?А інший - на кроки не міряв:Летів, і гримів, і... згорів,І люди відкрили в сузір'яхЗіницю нової зорі.Коли б загадали: - Хочеш,Одне лише слово твоє -І вища - лаврова!

Читать дальше →