Пасербки восьмої заповіді

Начало книги

— Пся крев![1] Де чорти носять того пройдисвіта-корчмаря! Присягаюся єпископським благословенням, ще мить — і я пошаткую весь його проклятий рід на капусту!

Пудовий кулак гупнув об стільницю з такою силою, що кухлі злякано деренчнули, а найближча тареля крутнулася дзиґою і довго не зупинялася, аж поки звернула до горланя злякану морду запеченого з чорносливом поросяти.

Корчмар Йошка квапливо й потішно дріботів коротенькими кривими ніжками до столу, захисним жестом виставивши перед собою обидві руки. У кожній був затиснутий глиняний глечик з вистояним угорським вином, щойно націдженим з бочки, чоп якої відкривався лише на велике свято, а ще, коли до корчми заходив князь[2] Лентовський, чию паскудну ваду чудово знав не лише корчмар, а й кожен стрічний по цей бік Татрів.

Після першого князівського ковтка корчмаря було прощено, після другого — милостиво обдаровано дружнім запотиличником, що ледь не відправив миршавого Йошку на той світ, а після третього, найтривалішого ковтка, що супроводжувався молодецьким крекотом і здоровою відрижкою, князь Лентовський геть-чисто забув про корчмаря й взявся перетворювати порося на купу обсмоктаних кісток і хрящів.

Читать дальше →