Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї

Начало книги

Птаха обвів очима чудову карту Африки, що гордовито, неначе дикий олень, випнулася перед ним на вітрині, і здавлено зітхнув. Продавщиці в робочих блузках, які відкривали їхні вкриті гусячою шкірою від холоду руки та шию, не звернули на це уваги. Сутеніло. Землю охопило прохолодне вечірнє повітря, і спека раннього літа спала, немов повержений гігант. Люди рухалися ніби навпомацки, зберігаючи згадку про полудневий жар, і розгублено зітхали. Червень, пів на сьому вечора, на вулицях міста вже ніхто не стікає потом. Але дружина Птахи лежить роздягнена на гумовому матраці, з міцно заплющеними очима, мов підстрелений фазан, і стогне від болю, тривоги та очікування, немилосердно пітніючи з кожної пори.

Здригнувшись від своїх думок, Птаха придивися до деталей мапи. Океан, що омиває Африку, було надруковано зворушливим кольором зимової вранішньої небесної блакиті. Паралелі та меридіани були не механічними, як у компаса, лініями, а жирними чорними смугами, намальованими рукою вмілого художника, справляючи враження авторського вагання та творчої свободи. Африканський континент формою нагадував череп похнюпленого чоловіка. Понурими, сумними очима цей велет дивився на Австралію, батьківщину коал, качкодзьобів та кенгуру. Мініатюрна демографічна карта в нижньому кутку нагадувала мертву, вже зачеплену тліном голову, а маленька жилава мапа транспортного сполучення демонструвала всім охочим болісно позбавлені шкіри кровоносні капіляри африканських автошляхів. Усе разом це справляло враження неприродної, жорстокої та насильницької смерті.

Читать дальше →