Змій

Начало книги

Ходімо.

Подивімося вдвох, ви і я.

Ми відганяємо тумани.

Ми ступаємо на шахівницю, робимо пишну появу: ми тут, ми прибули; нехай замовкнуть музики, нехай ті, хто знає, відвертаються при нашому наближенні. Ми — арбітри цієї події; ми судимо, ми поза грою, але водночас є її частиною, нас полонить перебіг гри, ляскання карт, падіння фігур. Ви думали, що вільні від гри? Ви вважаєте себе чимось більшим в очах гравця? Ви гадаєте, що хід робите ви, а не вами?

Якими наївними ми стали.

Оберімо місце, нехай це буде Венеція. Скажімо, це буде 1610 рік, шість років відколи Папа востаннє оголошував це місце єретичним, позбавляючи його благословення своїх молитов. І чим було це оголошення для людей, що жили в цьому місті? А було воно не більшим, ніж було: аркушем паперу з печаткою. Жоден єпископ Рима не міг похитнути це місто, що тоне. Натомість прибудуть чорні пацюки, вони принесуть бліх і чуму, і тоді місто покається в недостатній вірі.

Читать дальше →