Дочки-матері та ніч убивства

Начало книги

Бет знала, що не може піти на роботу, поки не розбереться з мертвим тілом на пляжі.

Вона віддихалася й зібрала необхідні інструменти. Куртка. Чоботи. Гумові рукавички, що лежали під раковиною. Бет вийшла надвір, взяла лопату, приставлену до само­робного столика, і подивилася на болото, що простягалося внизу. Солончак був укритий ранковим туманом, за яким виявилося важко щось розгледіти. Але Бет не хвилювалася: вона вже п’ятнадцять років регулярно спускалася крутим непривітним пагорбом до води. А сморід смерті підказував їй дорогу.

Вона рухалася до берега, керуючись інтуїцією й орієнтуючись на запах, дозволяючи прохолодному жовтневому туману огорнути її й вивести до мертвого тіла. Більшість каркасів, які виносило на берег, знову потрапляли до води або швидко з’їдалися падальниками. Але цей тюлень пролежав тут майже тиждень. Він був великим, з коричневими цятками, із кривим отвором на боці й білими плямами там, де злазила шкіра. Катарти виклювали йому очі й розтягли його нутрощі пляжем, утворивши мокру доріжку, вкриту личинками. Бет скривилася. На посаді геріатричної медсестри вона часто зіткалася зі смертю: бачила, як до неї ставляться з повагою, ба навіть чекають на неї. Але патрання — це інша справа. Вона відійшла від тюленя й знайшла тихе місце під кущем. Почала копати.

Читать дальше →