Все буде добре

Начало книги

– А трясця твоїй матері! Ти що тово робиш, бузувіре, грум би тя побив? – скажений вереск розрізав літню спеку, зігнавши з гілляччя сонне птаство.

– А шляк би тя трафив, псяча кров! – скоцюрблена бабця в червоній хустині продовжувала лаятися, розмахуючи ціпком.

Хлопча скочило на ноги, випустивши з рук гострий камінець. Карі оченята перелякано шукали шляхи для відступу, але ноги наче відняло. Так ставалося щоразу: варто було лише вскочити в халепу! Тим часом жінка, яку старість змусила зігнутися до самої землі, стрімко подолала відстань між ними та зупинилась, наче вкопана, за крок до паркану.

Колись це була звичайна рабіца[1], що оточувала сільський цвинтар. Але люди завжди шукали коротший шлях, тому сьогодні загорода рясніла провалами, крізь які можна протиснутися самому, з родиною та ще й тачку з труною провезти. Місцями сітки не було взагалі – лише два стовпи й направляючий дріт, привалений до землі. Біля такої межі й зупинилася дев’яностолітня Параскевія, хапаючи роззявленим ротом холодне повітря. Її загнутий ніс активно ворушив широкими ніздрями, наче принюхуючись до хлопця. Вицвілі блакитні очі загрозливо блищали, загострене підборіддя презирливо здригнулось: чужинець!

Читать дальше →