Безодня

Начало книги

Маші було не так багато років, коли вперше з шафи виліз рукав маминої сукні й, жмакаючись на подобу скривленого рота, спитав: «Як справи, дитино?» Маша закричала, впала зі стільця і побігла, репетуючи й панічно розма­хуючи руками. В самих трусах, дівчинка з гострим чубом, що так і норовив виколоти дитині очі, стрибнула в обійми крісла. Крісло вирвало з поролоном свої бильця-клешні й, надійно обійнявши, сховало Машу в абстракціоністський візерунок декору ранніх дев’яностих, сховало від сукні без голови, шиї, рук і ніг, що розгулювала по квартирі в маминих туфлях. Сукня зазирала до кімнат і по-хазяйськи промовляла: «Я вдома!» Потім, для відводу очей, знімала туфлі й клала на стіл перед телевізором браслет зі штучних перлів. Але крісло й маленька Маша — вони знали й бачили, їх не надуриш — все то сукня із шафи. Маша тихенько задихалася під важкою оббивкою крісла в білому ворсі котячого хутра, але виду не подавала, притулялась до спинки, була спокійною, дихала ротом, пускала слину.

Читать дальше →