Ябеда

Начало книги

— Я більше не буду! Ну, чесне слово!

— Що ж, повірю. Тільки це вже востаннє. Зрозумів? Коли хоч щось — ти не поїдеш... Якийсь хуліган росте, а не хлопець. Більше панькатися з тобою не буду.

— Добре, мамусю. От побачиш, от побачиш.

Валько полегшено зітхнув. І в душі він заприсягся: «Годі! Все! Більше цього не буде!» Не вперше Валько давав собі такі клятви, не вперше каявся-легковажна він був людина. Але тепер він вирішив остаточно: скільки можна! Тільки й чути: «Ваш Валько вдарив Борю», «Ваш Валько обірвав вірьовку з білизною!», «Ваш Валько заліз у собачу конуру й гавкав...» І просто нестерпно дивитися у вічі мамі, коли вона докоряє: «Знову? Ну чому ти не можеш поводитися, як Толя?» . Ох, оцей Толя — товстий губатий Только, двоюрідний Вальків брат! Чому всі вважають його таким хорошим? Авжеж, він відмінник і щодня чистить зуби. Авжеж, він не стріляє з рогатки і не їздить на трамвайній ковбасі... Але ж він не вміє плавати і не вміє кататися на ковзанах. І плаксій він — як най-останніша баба. Через четвірки ладен крокодилячі сльози лити. А коли вони були молодші і їм траплялось битися, Толя завжди лупцював Валька, бо був на півроку старший і дужчий. Причому побитий Валько мовчав, а Толя ревів. Б'є і плаче, б'є і плаче. І виходило, що винен, звичайно, Вальковін, мовляв, кривдник, він хуліган. І так усе життя...

Читать дальше →