Пригоди близнят-козенят

Начало книги

Жили собі двоє хлопчиків-близнят Вітя і Вова. Добре, здається, жили, щасливо. Щодня їли морозиво і цукерки. Ходили в дитсадок, де була гойдалка, каруселя і симпатична вихователька Галина Михайлівна. Іграшок мали вдома стільки, що й не перелічити. Був у них веселий велетень тато, який водив їх у зоопарк, у цирк або в кіно. І була в них лагідна гарна мама, яка їх пестила і називала ніжно «мої козенята». Але хлопчикам не подобалося їхнє життя.

— Поганське в нас життя, — сказав Вітя. — Щодня треба вмиватися, чистити зуби, їсти манну кашу.

— І на кожному кроці говорити «будь ласка», «дякую», «вибачайте», — підхопив Вова.

— А бомбошки од портьєри одрізувати ножицями не можна. Стіл полірований шкрябати виделкою не можна…

— Навіть у своєму власному носі колупати пальцем не можна. Злочин! Хіба це життя?

Вітя і Вова сиділи у кущах біля паркану і зітхали.

То був не просто паркан, то був кордон, переходити який їм було суворо заборонено. За парканом починалася вулиця, яка вела до річки. По вулиці їздили машини, автобуси і тролейбуси.

Читать дальше →