Вісім. Жіноча мережева проза

Начало книги

Книжку можна подарувати коханому, мамі чи бабусі на 8 березня, іноземцеві — як путівник з психології української жінки, шефу — як елемент феншую. Можна гортати сторінки, розглядаючи ілюстрації й розмірковуючи про округлі форми.

А можна просто відкрити для себе нові імена в сучасній літературі.

Сім років роботи у поштовому відділенні № 24 залишили по собі невроз, варикоз та колекцію листів без адресата в шухляді. Жорик вже давно бурує мені мозок, щоб я викинула те барахло, бо діти можуть знайти, і це не в найкращий спосіб вплине на їхній розвиток. Але я люблю ці папірці — вони для мене більше, ніж просто клаптик паперу в клітинку. Кожний лист — це ціле життя його автора від народження до теперішньої миті, яке я вигадала сама, сортуючи газети у поштовому відділенні. Та чого приховувати — вигадую і досі, перечитуючи потріпані та пожовклі листи щоранку, коли Жорик їде у свій офіс. А потім цілий день, що б я не робила, я уявляю, що роблять вони. Ті, хто колись написав у нікуди. Просто щоб хтось це прочитав. Вони мають бути щасливі, що це прочитала я, так само як я щаслива з цього.

Читать дальше →