Перстень Борджія

Начало книги

Мізерна карлиця Bianca matta зазнала всіх злигоднів під час мандрів через наймогутніші гори Європи під безупинним дощем і холодним вітром, сидячи перед Петром на краєчку сідла, і померла в корчмі «Біля трьох рік» у Пассау, де вони зупинилися на ніч. Перш ніж зітхнути востаннє, вона на мить отямилася від гарячки, що затьмарювала її свідомість, і, вірна своїй вічній ролі професійної ідіотки, сказала Петрові, котрий сидів біля її постелі, кілька слів, таких безглуздих і позбавлених будь–якого сенсу, що на них не варто було б і зважати, якби не те, що, власне, цим словам саме через їхню перекрученість судилося лиховісно і фатально вплинути на долю Європи, а разом з тим і на долю всього людства.

Вона сказала:

— Коханий, я знаю, де тобі шукати той твій Камінь.

Вже перше слово цього речення ріже вухо недоречністю, адже й справді зовсім не досить просто кохати когось, щоб називати його коханим. Кохання — почуття настільки химерне, оманливе й непевне, що без згоди коханого ми не можемо називати його коханим, а Б’янка, звичайно, не отримала та й не могла отримати такого дозволу від Петра, хоча й провела найкращий час свого життя у його обіймах. (Під цим найкращим часом її життя ми розуміємо ті кілька неймовірно щасливих днів, коли їй, огидній і потворній, було дозволено — хай у негоду й дощ — сидіти на колінах прекрасного лицаря, і ця подія була така невимовно солодка, несподівана й так суперечила всьому стилю її життя, що вона її навіть не змогла пережити).

Читать дальше →