Людина без властивостей. Том I

Начало книги

1942 року за труною Роберта Музіля йшло дев’ять осіб, включно з удовою і протестантським пастором (він же один із друзів небіжчика). Сьогодні книжки письменника — важкі для читання, далеко не «бестселери» — перекладено понад тридцятьма мовами; існує Міжнародне товариство Музіля з президентом, членами, штатом працівників; в Австрії спеціальна робоча група вивчає його багатосторінкову рукописну спадщину; при університетах Англії та Франції створено дослідницькі центри, які займаються його творчістю; про нього вже написано сотні книжок, дисертацій, статей… Музіль помер у розпал війни, в швейцарській еміґрації. Спливаючій кров’ю Європі, звісно, було не до майбутньої знаменитости… У Відні чи Берліні, та ще у сприятливіший час, біля могили автора роману «Людина без властивостей» зібралось би більше людей. Але не набагато: коли зоря посмертної музілівської слави тільки сходила, «Літературний додаток до «Таймс» назвав його «найменш відомим з великих письменників нашої доби». З іншими подібне теж траплялося. Але для австрійців, які творили в минулому столітті й у першій половині століття нашого, — це доля. І причиною того, як уже знаємо, була не лише байдужість, духовна інертність батьківщини, а й поведінка самих австрійських письменників. Аж ніяк не позбавлений славолюбности, зовсім не байдужий до успіху, Музіль, начеб на зло іншим і собі, все чинив так, аби популярність його оминала.

Читать дальше →