Доба. Сповідь молодого «бандерівця»

Начало книги

Восени 1994 року, коли я знічев'я забрів до Спілки письменників України, перестріла мене на сходах місцева секретарка й сповістила змовницьким тоном, що під проводом Спілки якраз створено комітет, у якому приймають рукописи на міжнародний літературний конкурс «Гранослов». А потім спитала, чи немає у мене чогось цікавенького?

На ту пору лежали в шухляді мого письмового стола кілька нотатників, у які я заносив певні думки та враження від наших національно-визвольних змагань часів здобуття Незалежності з року так 1989-го аж по нинішній час, але вони потребували певної систематизації та редагування. «А чому б мені з тих нотаток не зліпити якусь повість чи й навіть роман?» — подумалося після тої розмови і, оскільки часу вільного мав купу, то увесь вересень і жовтень просидів у бібліотеках та на кухні власної квартири, від руки переносячи на папір записи з нотатників.

За ті два місяці «зліпилася» у мене досить пристойна повість, яку я не знав, як назвати: «Герой нашого часу», чи «Як гартувалася криця», чи «П'ятниця. Тринадцяте», чи «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». А оскільки всі більш-менш пристойні назви було вже розібрано моїми літературними попередниками, то я й назвав оту повість «Доба», ну, в плані не просто відтинок часу, а в плані «Доба-Епоха» — просто, як кажуть, та зі смаком.

Читать дальше →