Досвіток

Начало книги

У цієї криниці світанок теж, безумовно, був. Сивіший од туману, далекіший од зорі. Може, вона найдревніша і найживучіша криниця на всій нашій грішній землі, яка щомиті щось втрачає й не встигає ні помічати того, ні журитися.

Звільніться від клопотів, поквапу і прийдіть до цієї криниці, якій немало-небагато — сім століть. Хоча б подумки, а прийдіть.

Візьміть курс на благословенну Шевченкову землю і йдіть шляхами, лугами, полями, байраками, повз села веселі, старі, нові й новітні, через містечка й хутори. І дослухайтеся до вітрів. Один з них летить із Чернечої гори, другий — з Моринців, третій — з Кирилівки. Біля криниці вони сходяться, втихають і п’ють воду. І душа її стрепенеться (бо в кожної криниці є ще й душа), й пригадається, як на її вік, майже вчорашнє. Пригадається спекотне літо, курний шлях. По ньому торохтить віз, обліплений осами, і пахне звідти яблуками чи сливами.

Читать дальше →