Лялечка і Мацько

Начало книги

Після короткої червневої зливи садок ніяк не міг заспокоїтись. Поміж яблунями вела стежка до хати, і на неї з тремтливих гілок скочувалися прохолодні дощові краплі. Десь утомлено цьвірінькнула пташка. Але тут із-за хмар визирнуло сонце, і від його променів яскраво засяяла пофарбована в помаранчевий колір стіна. Саме цієї миті, полохаючи качок, що примостились у калюжі, вулицею проїхало таксі. Зупинилося, ляснули дверцята. З машини вийшла молода жінка в білому костюмі. В одній руці вона тримала валізку, а другою вела хлопчика років п’яти. Вони ступили на стежку й обоє зіщулилися від холодного дотику краплин, які струшувало листя.

Із хати вибігла старша жінка й радо кинулась їм назустріч:

— А я вже виглядаю! А я вже чекаю!

— Олежку, що треба сказати бабці?

— Добрий день!

Бабця притисла хлопчика до себе, аж йому стало трохи боляче. Він вдихнув бабчин запах, заплющив очі, ніби вивчаючи його, бо встиг уже забути. Він і подобався йому, і ні. Від мами пахло краще.

Читать дальше →