Лялечка і Мацько

Начало книги

Після короткої червневої зливи садок ніяк не міг заспокоїтись. Поміж яблунями вела стежка до хати, і на неї з тремтливих гілок скочувались прохолодні дощові краплі. Десь втомлено цвірінькнула пташка. Але тут з-за хмар визирнуло сонце, і від його променів яскраво засяяла помальована в помаранчевий колір стіна. Саме цієї миті, полохаючи качок, що примостились в калюжі, вулицею проїхало таксі. Зупинилось, ляснули дверцята. З машини вийшла молода жінка в білому костюмі. В одній руці вона тримала валізку, а другою вела хлопчика років п’яти. Вони ступили на стежку й обоє зіщулились від холодного дотику краплин, які струшувало листя.

Із хати вибігла старша жінка й радо кинулась їм назустріч:

- А я вже виглядаю! А я вже чекаю!

- Олежку, що треба сказати бабці?

- Добрий день!

Бабця притисла хлопчика до себе, аж йому стало трохи боляче. Він вдихнув бабцин запах, заплющив очі, ніби вивчаючи його, бо встиг уже забути. Він і подобався йому, і ні. Від мами пахло краще.

Читать дальше →