Чому Захід панує - натепер

Начало книги

 ондон, 3 квітня 1848 року. Королеві Вікторії болить голова. Вона вже двадцять хвилин як стоїть навколішки, притулившися обличчям до дерев'яного пірсу. Вона сердита, перелякана, стомилася стримувати сльози, а тут ще й задощило. Мжичка просякає її одяг, вона починає тремтіти й лише сподівається, що ніхто не сприйме це як ознаку страху.

Її чоловік поруч. Простягнувши руку, вона могла б спертися на його плече, чи доторкнутися до мокрого волосся, чи зробити ще щось, аби надати йому сили витримати те, що насувається. Якби ж то час зупинився... чи пришвидшився... Якби ж то вони були деінде, але не тут...

І так вони чекають — Вікторія, Альберт, герцог Велінгтонський і половина двору — на колінах під дощем. Напевне, на річці виникли негаразди. Флагманський корабель китайської армади надто великий і не зміг увійти до Східноіндійських доків, тому губернатор Цїїн урочисто прибуває до Лондона на меншому панцерному пароплаві, що носить його ім'я. Проте навіть цей корабель завеликий для доків біля Чорної стіни, тому його тягнуть шість буксирів, спричиняючи метушню та безлад. Ціїнові це явно не подобається.

Читать дальше →