Велика маленька брехня

Начало книги

— Геть не скидається на доброчинну вечірку, — сказала пані Петті Пондер Марії-Антуанетті. — Більше схоже на бійку.

Кицька не відповіла. Вона дрімала на дивані і вважала шкільні вечірки нецікавими.

— Нецікаво тобі, еге ж? Хай їдять торт! Так ти думаєш? Вони багато тортів їдять, хіба ні? Усі ті вітрини з тортами. Господи! Та не думаю, що їхні мами їдять солодощі. Вони такі кощаві, еге ж? Зовсім, як ти.

У відповідь на комплімент Марія-Антуанетта примружила очі. Уся ця пісня про «хай вони їдять собі торт» застаріла ще років сто тому, та й вона недавно чула, як одна із внучок пані Пондер сказала, що фраза мала б звучати «нехай їдять тістечка», та й Марія-Антуанетта взагалі такого не казала.

Пані Пондер взяла пульт від телевізора та зменшила гучність шоу «Танці з зірками». Раніше вона зробила голосніше через шум зливи, але тепер дощ ущух.

Хтось кричав. Злісні крики пронизували тишу холодного нічного повітря. Пані Пондер було боляче це чути, ніби вся ця злість була спрямована на неї (у пані Пондер була недобра мама).

Читать дальше →