Енн у Домі Мрії

Начало книги

— Прощавай, геометріє! Більше я не муситиму ані вивчати, ані викладати її, — дещо мстиво мовила Енн Ширлі, кидаючи пошарпаний том Евкліда у велику скриню із книжками. Тріумфально грюкнувши кришкою, дівчина сіла на неї, поглядаючи в протилежний кут горища на Діану Райт очима сірими, немов досвітнє небо.

Горище в Зелених Дахах було достеменно таке, як мало бути кожне горище — затишне, тінисте й загадкове. У відчинене вікно, попід яким сиділа Енн, лилося тепле духмяне повітря, напоєне сяйвом серпневого сонця, а надворі шелестіло й танцювало з вітром листя тополь, поміж яких виднів ліс, де чарівливо звивалася Стежина Закоханих, і старий яблуневий сад, що й досі вгинався під вагою свого щедрого рум’яного врожаю. А над усім цим у ясно-синьому небі на півдні білосніжною грядою купчилися хмари. З іншого вікна виднілося далеке синє море в білих баранцях — прекрасна затока Святого Лаврентія, понад якою, мов коштовний камінь, лежить Ебігвейт, чию ніжну, мелодійну індіанську назву давно вже замінили прозаїчним словосполученням «Острів Принца Едварда».

Читать дальше →