Радощі життя, або Сімейна таємниця

Начало книги

Я вже помітив — коли хтось дзвонить вам по телефону і, не заставши вдома, просить передати, щоб ви одразу ж, як тільки повернетесь, подзвонили, бо справа, мовляв, дуже важлива, — так і знайте: вона важливіша для того, хто дзвонив, ніж для вас. Коли ж трапляється нагода зробити приємність або послугу вам, тоді більшість людей стають напрочуд стриманими. Тому, коли я повернувся додому, розраховуючи випити чогось міцного, викурити сигарету і почитати газету, перш ніж настане час переодягатися до обіду, і почув од міс Феллоус, моєї господині, що містер Олрой Кір дуже просив негайно йому подзвонити, то зрозумів, що можу просто не зважати на його прохання.

— Це той самий, письменник? — спитала міс Феллоус.

— Так, той самий.

Вона кинула на телефон ніжний погляд.

— Може, вас з’єднати з ним?

— Дякую, не треба.

— А що ж йому сказати, коли він знову подзвонить?

— Запишіть, чого йому треба.

— Гаразд, сер.

Міс Феллоус міцно стулила губи. Вона взяла порожній сифон, обвела поглядом кімнату, чи все в ній на своєму місці, і вийшла. Міс Феллоус дуже любить романи. Я певен, що вона прочитала всі книжки Роя. А її незадоволення з моєї неуважності свідчить, що вона читала їх з великою насолодою.

Читать дальше →