Кипарис і маки

Начало книги

Дівчата-маки погойдуються на вітрі врізнобіч, палахкотять червоно, аж подих перехоплює. А за квітником молодий кипарис їх пильнує, теж під вітром гривкою киває, вклоняється, до маків промовляє:

— Ви ж мої човники з вітрильцями пломенистими, вбачайте, бо буря надходить!

— Які ще там човники, — відказують маки, — телепень ти, кипарисе, хоч і великий!

— А ондечки животинка мідна, глянсована та лискуча!

— Де там мідна, то ж сонечко, — картають його квітки, — виріс ти, кипарисе, а розуму не набравсь!

Аж тут сонечко кілька разів зітхнуло, та й за лазурові гори закотилося.

Вітровій з півдня дмухнув — кипарис зелений, наче кінь хвостом, гіллям замаяв, квітки щось вітрові гарячково защебетали, та ба — той повз них протупав, і словом не озвавсь.

Принишкли маки. Сиві хмари на сході горами звелися — аж чотири в ряд.

Зашепотіла найменша квіточка, ніби сама до себе:

— Ой лишенько, невже отак серед хору таких самих, як я, маю віку звікувати? Побути б хвильку царицею, а там і життя не жаль!

Читать дальше →