Хованчик

Начало книги

Якось погожого дня всі в гори на роботу пішли, а двоє діток удома лишилися.

Будинок чималенький, та порожній, от і тихо.

Аж тут не знати в якій із кімнат хтось, наче віничком, шурх-шурх!

Діточки за рученята взялися, та й ідуть тишком, крадькома до покоїв зазирають.

Та ба! Ніде нікого. Скриня для мечів стоїть тихо, кипарис при паркані синіється. І в жодній із кімнат ані душі.

Тільки чується: шурх-шурх, шурх-шурх!

Може, десь сорокопуд кричить, чи, може, річка Кітакамі тече-шумить, а може, просто квасолю десь віють? Думали-гадали, вуха наставляли — нікого так і не знайшли.

А віничок собі мете-гуляє: шурх-шурх, шурх-шурх!

Діточки знову тишком-нишком по домі — нікого. Тільки сонечко пригріває, до покоїв зазирає.

А це ж бо хованчик!

***

— У танок, у танок! — діточки гукають. Удесятьох зібралися, за руки побралися, кружляють, по кімнаті короводять. Усі гратися полюбляють.

По колу, по колу, веселий танок.

Аж раптом — тільки-но було десятеро, а вже одинадцятеро!

Читать дальше →