Годольфові лілеї

Начало книги

Годольф вирушив у цю невеселу мандрівку ще зранку і йшов без упину під порцеляново-білим небом, між рядами верб, що вигравали лозою, наче коник — хвостом.

Найближче, ніби всього в двадцяти п’яти кілометрах, містечко, ніяк не з’являлося, ба навіть нічим не давало про себе знати.

«Яке оманливе вербове листя: воно то вилискує, наче бляшане, то переливається зеленню. Та й зелень якась несправжня, ніби те листя помальоване поганою фарбою на арсені», — обурювався подумки Годольф, простуючи дорогою.

Тут раптом насунули хмари.

«Що за нікчемний, непристойний колір — достеменно нікелева тирса!»

Десь загурчав грім, наче з тріском відірвався шматок хмари.

«Що там біліє вдалині на дорозі? Чи хтось іде? Ні, нікого. Може, собака біжить? Та ні, й не собака. Хай йому грець!» — думав Годольф, ідучи далі. Тимчасом засутеніло, ринув дощ.

Не забарилася й гроза. Блискавки вибілювали бідолаху-подорожнього, як і все довкола, зелене листя верб розкуйовдилося, залопотіло по битому шляху зі струменями дощу, з рипом відчахувалося гілля.

Читать дальше →