Кістяні годинники

Начало книги

Я розсуваю нарозпаш штори в спальні, і ось за ними спрагле небо, широка річка, заповнена кораблями, човнами і баржами, але я думаю про шоколадні очі Вінні, про шампунь, що стікає спиною Вінні, про намистини поту на плечах Вінні та про делікатний сміх Вінні, і моє серце вже божеволіє, господи, якби ж я прокидалась у кімнаті Вінні на Павичевій вулиці, а не в моїй власній дурнуватій спальні. Учора ввечері слова ніби самі сказалися: «Боже, Вінні, я справді тебе кохаю», — і Вінні видихнув хмару диму та, імітуючи голос принца Чарльза, мовив: «Потрібно зауважити, що з тобою теж страшенно добре проводити час, Голлі Сайкс», — і я мало не впісялася від сміху, хоч мене трохи роздратувало, що він не відповів: «Я теж тебе кохаю». Це якщо чесно. Але все одно, хлопці поводяться дуже тупо, якщо їм треба щось приховати, — це в кожному журналі написано. Якби ж я могла йому подзвонити просто зараз. Якби ж хтось придумав телефон, через який можна говорити з ким завгодно і коли завгодно. Він би саме їхав на своєму «нортоні» на роботу в Рочестер, на ньому була б косуха зі срібними заклепками, що складаються в напис «LED ZEP». Хоч би вже швидше вересень, коли мені буде шістнадцять і він забере мене звідси на своєму «нортоні».

Читать дальше →