Я - марсіянин

Начало книги

Хтось несміливо постукав у двері мого кабінету.

— Заходьте! — гукнув я, не відводячи очей од верстки чергового номера, а сам подумав: «Чорти їх носять, тих відвідувачів».

Стукіт повторився.

— Ну! — роздратованню моєму не було меж.

Це я вже давно спостеріг: коли під руками термінова робота, обов’язково припхається якийсь тип і буде довго, нудно розповідати про щось дуже нецікаве.

Ніхто не заходив. Я кинув олівця, підійшов до дверей і швиргонув їх до себе. На порозі стояв непоказний хлопчина в благенькому, як на таку люту зиму, пальті, крислатому капелюсі, в окулярах з синіми скельцями. Майнула думка: «Сліпий». Стало трохи соромно. Жаль дряпнув за серце.

— Чого ж ви не заходите?

— Мені здалось, що вам зараз нікого не хочеться бачити.

Вгадав, чортяка, а ще сліпий.

— Заходьте, заходьте, чого там.

— Дякую, але якщо у вас багато роботи, то я піду в іншу редакцію.

Я ледве затягнув його до кімнати. Підсунув стілець. Він сидів насторожено, наче прислухався до того, що діється за стінами кімнати. Здавалось, що хлопець уважно мене розглядає з-під синіх окулярів. «Дурниці, — подумав я, — як це сліпий може розглядати».

Читать дальше →