Павло Павлович Павленко

Начало книги

— Ось ви кажете: машина часу — це, мовляв, дурниці, фантастика й таке інше. Для вас воно, може, й справді так, а для мене…

Хочете — вірте, хочете — назвіть мене брехуном безсовісним, а я ту машину бачив. Знаю навіть, хто її винайшов і збудував. Тільки що там з того мого знання, коли все пішло наперекіс. Одне слово, нема й швидко не буде тієї машини. А винахідник? Винахідник живий. Працює в сусідньому будівельному управлінні виконробом.

До чого, питаєте, тут машина часу? Справді, зараз вона ні до чого. Але три роки тому цей… Назвемо його Павлом Павловичем Павленком. Щоб зручніше було розповідати. Я й справжнє його прізвище можу назвати, тільки це вам нічого не дасть. Так-от, ще зовсім недавно, три роки тому, працювали ми з цим Павлом Павловичем в одному дуже поважному науково-дослідному інституті. Фізичному з кібернетичним ухилом. А може, й навпаки — кібернетичному з відгалуженнями до фізики. Не пишуть про такі інститути в газетах, оскільки справи там розв’язуються серйозні.

Читать дальше →