Контур вимогливості

Начало книги

Ми у своїй конторі до всякого звикли. Здавалося, що здивувати нас уже ніхто й ніщо не зможе. Та правильно давня мудрість учить — не зарікайся. Особливо в часи всіляких наукових і технічних винаходів, нововведень, суцільної автоматизації, кібернетизації та емансипації.

Прийшла, як то кажуть, і до нашого воза ота кібернетично-автоматична коза. Начальника контори товариша Вовтузенка кудись висунули на іншу відповідальну ділянку, місце за керівним столом звільнилось, і ми приготувалися до зустрічі з новим шефом.

Недовго й чекали. Приїхали з главку відповідальні працівники, скликали наш здоровий конторський колектив і ошелешили новиною, яку ми з першого разу не те що перетравити, навіть проковтнути не змогли.

Зглянувшись над нами, представники главку оголосили перерву, а тим часом до кабінету начальника контори внесли чорний ящик, схожий на радіолу застарілої конструкції.

А після перерви нам науково-популярно почали втовкмачувати, що віднині посада начальника контори ліквідується. Власне, посада залишається, та замість живого начальника конторою керуватиме оцей чорний ящик. Він розглядатиме пошту, накладатиме резолюції на вхідних і вихідних паперах, підтримуватиме зв’язок з головним управлінням.

Читать дальше →