День на пастівнику

Начало книги

- Грицьку про-о-оклятий! Грицьку ка-а-аторж-ний! Гри­-и-ицьку! - гукав одного літнього погожого ранку невелич­кий хлопчик літ дев'яти, стоячи на високій бурті, кругом укритій молодою і зеленою, як рута, травою.

Сонце піднялось вже височенько і, гаряче, іскристе, обливало і бурту, і хлопчика, і кругом широке поле своїм огнистим світом; горіла молода трава на бурті зеленим огнем; неопавша роса світила і відбивала дорогим самоц­вітним камінням. Одежа хлопчика - лихі вибійчані штанці, засукані аж до колін, латана сорочка і на голові з перед­раним козирком картуз - під тим світом теряли свою зли­денність, неохайність,- і латки і дірки відбивали так краси­во, дивились так мило, мов маляр намалював ту картину, а не жива вона стояла перед очима.

Картина була справді чудовна: з бурти, мов з високої гори, видно було на праву руч місто. Церкви підняли ви­соко угору свої круглі голови, сяли у прозорому повітрі зо­лотими банями, зеленіли їх залізні покрівлі, моз травою вкриті, біліли білі боки, мов з крейди вистругані; поміж це­рквами хати, людські огороди тонули в гущавині темно-зелених садків. Он і річка блищала, звиваючись змією по жовтому пісочку і пускаючи легенький димок туману з се­бе, а через річку перекинувся міст - тонкий, узорчатий, мов з волосені виплетений. Тута ж, недалеко від бурти, мов кріпость перед містом, висока кам'яна стіна обвивала кругом великий розкішний садок, здоровенную пустку-бу­динок - Ратієвщину. А на ліву руч від бурти розіслався степ, рівний, як долоня, широкий і довгий-безкраїй, тонув у своїй просторій просторості, у своїй зеленій траві, спершу аж темно-зелений, а чим далі - блідіший, голубі­ший, поки не сходився з краєм блакитного неба, де, здавалось, він загнувся угору і пішов уже попід небом.

Читать дальше →