Тропік Рака

Начало книги

Я живу на віллі Борґезе. Довкола ані пилинки, всі стільці на своїх місцях. Ми тут зовсім самі і ми мертві.

Минулої ночі Борис виявив у себе вошей. Мені довелося поголити йому під пахвами, та навіть після цього свербіння не припинилося. Як у когось можуть завестися воші в такому прекрасному місці? Але яка різниця. Ми з Борисом, мабуть, ніколи б не пізнали одне одного так близько, якби не воші.

Борис щойно виклав мені свої погляди. Він провіщає погоду. Погода й надалі лишатиметься поганою, каже він. Буде дедалі більше лиха, смерті, розпачу. Ніщо не вказує хоч на якісь зміни. Нас роз’їдає рак часу. Наші герої або вже себе вбили, або ж роблять це саме зараз. Героєм, отже, є не Час, а Безчасся. Ми мусимо стати в ряд і крокувати нога в ногу до в’язниці смерті. Втеча неможлива. Погода не зміниться.

Триває моя друга осінь в Парижі. Навіщо мене сюди занесло, я й досі не можу збагнути.

У мене немає ані грошей, ані ресурсів, ані надій. Я — найщасливіша людина на світі. Рік, навіть пів року тому я думав, що я — митець. Тепер я вже про це не думаю, я ним є. Усе, що було літературою, з мене облущилося. Дякувати Богу, більше не лишилося книжок, які треба написати.

Читать дальше →