Кантика для Лейбовіца

Начало книги

Усім, із чиєю допомогою в різний спосіб ця книга стала можливою, автор висловлює свою вдячність, особливо й недвозначно таким особам: подружжю Міллерів-старших, добродіям Донові Конґдону, Ентоні Баучеру та Алану Вільямсу, доктору Маршалу Тексі, превелебному Елвінові Бурґґраффу (отці-павлісти), свв. Франциску, Кларі та Марії за те, що відомо тільки їм.

Брат Френсіс Джерард із Юти, говіючи в пустелі під час Великого посту, міг так ніколи і не віднайти благословенних записів, якби не зустрів прочанина із пов’язкою на крижах.

Ще ніколи брат Френсіс не бачив пілігрима із пов’язкою на крижах, але оговтавшись від холодку по спині, коли чоловік об’явився далеко на горизонті (мерехтлива чорна риска у тремтливому розпеченому мареві), одразу ж упевнився, що цей був саме такий. Без ніг, але з маленькою голівкою, риска матеріалізувалася над дзеркальною гладінню розбитого шляху і з наближенням радше звивалася, аніж просто прямувала, змусивши молодого новіція[3] вчепитися у розп’яття на розарії та раз чи два пробурмотіти «Ave Maria»[4]. Риска нагадувала дрібний привид, породжений демонами спеки, що вгризалися в землю рівно опівдні, коли всі створіння, здатні пересуватися пустелею (хіба окрім грифів і кількох монастирських відлюдників, як-от Френсіс), зарилися тихенько в нори чи сховалися під каменем від нестямного сонця. Лише хтось жахливий, хтось надзвичайний чи несповна розуму за власної волі піде цим шляхом ополудні. Брат Френсіс швиденько проказав молитву до святого Рауля Циклопа, покровителя мутантів, для захисту від його нещасних підопічних. (Кому ж не відомо, що в ті часи землею ходили почвари? Адже будь-хто, народжений живим, за законом Церкви і природи, приречений на стражденне життя, і ті, котрі його породили, його і плекали до зрілих років.

Читать дальше →