Джмеленя та володарка злиднів

Начало книги

Дзвінці дуже пасувало її ім’я. У квартирі все гуділо від її сміху, співів, і навіть тоді, коли вона просто розмовляла, її було чутно у всіх кімнатах. Бабця так і казала, що в її внучці хтось забув дзвіночок. Дзвінка літала з кімнати в кімнату, з ванни на кухню, з коридору на балкон дуже швидко, майже пурхала, слідом за нею ледве встигали її русяві кіски. За дзвінкість і пурхання мама ласкаво називала дочку Джмеленям.

Мешкала Дзвінка на вулиці Кленовій з давньою зачовганою до блиску бруківкою, зі старими будинками, дахи яких густо вкриті чудернацькими димарями, вежами й флюгерами, на верхньому поверсі триповерхового будиночка під номером сім, більше схожого на маленький палац, ніж на звичайне помешкання.

У Дзвінчиній квартирі було чотири кімнати. Найбільшу кімнату називали залою: у ній приймали гостей і відпочивали тихими родинними вечорами. Дзвінка й бабуся Леся мали по окремій кімнатці, тато й мама мешкали разом в одній. Родина жила затишно, не розкішно, але принаймні безбідно.

Читать дальше →