Джмеленя та дерево Ву

Начало книги

Тато Гєник визирнув у віконце й стурбовано потер підборіддя.

— З моря така хмарища лізе! Буде шторм!

— Шторм нам не страшний. Ми на триста метрів вище пляжу! — відповіла мама, потираючи червоні від засмаги ноги. — Щодня півгодини спускаємось до моря!

Спекотну вулицю поволі поглинали сутінки. Повіяв пронизливий вітер, швидко остуджуючи нагріту землю. На дах маленької хатинки впало декілька краплин, гулко вибиваючи по блясі вступ до зливи.

Дзвінка визирала з-за плечей батьків надвір. У прочинених дверях світ видавався розділеним навпіл: верхній небокрай, десь вище кримських гір, — синьо-золотаві згромадження хмар, понад морем, — синьо-фіолетове згущення хмар. А там, між небом і його краями, страшенним пісочним годинником повільно насувалася на місто страшенна чорна хмара.

Лампа в люстрі декілька разів блимнула. По блясі загупали велетенські краплі — наче хтось обстрілював дах зеленими сливками. Дзвінка подумала, що така злива буває тільки у тропіках.

Читать дальше →