Скляна, олив'яна, дерев'яна

Начало книги

Ванда плела рукавички й думала. От стоїть на пагорбку хата. В садку достигли вишні. Садком тече струмок, у ньому водиться форель. Можна рвати вишні, ловити рибу, переходити струмок слизьким білим камінням, гратися в хованки чи майструвати гарненьких довгокосих ляльок із кульбаби, що росте на пагорбку і в садку. Можна — якби у Ванди була сестра. Сестра — це Вандина мрія. Вероніку можна не брати до уваги, бо вона на десять років старша, жодних спільних уподобань. Ще є братик Віктор, на три роки старший. Та в нього на думці самі полотна, ґрунтування, пензлики з білячого хутра і чудовий краєвид, що відкривається з Вандиного вікна о п'ятій ранку: світанок понад річкою. Відтоді, як Ванда почала зачиняти двері своєї кімнати на ніч, Віктор набурмосився, заявив, що вона позбавила світ геніального пейзажу і що йому, Вікторові, нема про що розмовляти з людиною, яка у слові «олія» не бачить іншого значення, окрім як кулінарного.

Читать дальше →