Учта для гайвороння

Начало книги

— Дракони, — мовив Моляндер, підібрав з землі зів’яле яблучко і перекинув його з долоні в долоню.

— Кидай! — заохотив його Алерас на прізвисько Сфінкс, висмикнув стрілу з сагайдака і наклав на тятиву.

— От би й собі побачити дракона. — Рун був поміж них наймолодший — опецькуватий хлопчина, котрому до змужніння лишалося ще років зо два. — Страх як хочу побачити бодай одного!

«А я страх як хочу заснути в обіймах Руженки» — подумав Баш і збуджено посовався на лаві. На ранок дівчина могла вже належати йому. «Одвезти б її подалі від Старограду, кудись за вузьке море, до Вільних Міст.» Там немає маестрів, нікому буде його судити-винуватити.

Просто над головою крізь зачинені віконниці чувся сміх Емми впереміш із нижчим голосом чолов’яги, котрого вона розважала. То була найстарша зі служниць при «Пері та кухлі» — років сорок, як один день — але на вид і пухку статуру ще нічогенька. Ружена була її донька п’ятнадцяти років, щойно розквітла як жінка. Її мати Емма оголосила, що Руженчина цнота коштуватиме покупцеві золотого дракона. Баш донині зібрав лише дев’ять срібних оленів, ну і ще горщик мідних зірок навпіл з шелягами; загалом справи просувалися так, що він радше висидів би з яйця живого дракона, ніж зібрав досить монет на одного золотого.

Читать дальше →